В п’ятницю до України прибув Франклін Ґрем, всесвітньо відомий євагнеліст, президент Євангелістської асоціації Біллі Ґрема і президент благодійної організації «Сумка самаритянина». У переддень Фестивалю надії,  який відбудеться 20 червня на стадіоні «Арена Львів», він розповів, як народилася ідея благовістити людям про Христа, використовуючи звичайні взуттєві коробки. А також поділився баченням того, як змінилася Україна за вісім років з часу його останнього візиту.

franklin1

«Мені дуже приємно бути сьогодні тут, - почав Франклін своє спілкування з журналістами у Львові. – Мене часто запитують про причину і ціль мого візиту. Ми приїхали сюди на запрошення багатьох церков. Я вперше прибув до України вісім років тому і був приємно вражений не лише Україною, але і українцями. Ще тоді ми отримали багато запрошень на наступні Фестивалі надії від різних міст. Тому ми уже давно мали намір повернутися.

franklin2

Деякі люди кажуть, що зараз не найсприятливіший час для організації подібних заходів. Але я переконаний, що зараз саме той час! Багато  людей запитує себе, чи є надія. Але вони шукають її в політичній площині. Я не політик. Але можу сказати, що надія є. Гріхи віддаляють нас від Бога. Але Господь так полюбив світ, що віддав Сина Свого однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. І це та надія, яку ми несемо людям: Бог може змінювати серця. І я молюся, щоб завтра було багато людей, які отримають мир з Ним.

У Сполучених Штатах Америки є багато українців. Я знаю, що вони там моляться за Україну, як і тисячі людей по всьому світу. А я вірю, що є сила в молитві!

 - Скажіть, будь ласка, чому організація «Сумка самаритянина» використовує саме коробки з-під взуття у своєму служінні? Як народилася ця ідея?

 - Близько двадцяти років тому у Боснії тривала війна. І один чоловік з Великобританії зателефонував мені і запитав, чи не міг би я надіслати туди допомогу у взуттєвих коробках, щоб роздати її на Різдво. Це було влітку. Я одразу ж сказав, що ми допоможемо. Але через кілька днів я забув, бо ще і не думав тоді про Різдво. Приблизно в листопаді моя секретар зайшла в офіс, і вираз її обличчя говорив: «Ви потрапили в халепу». Я запитую: «Що трапилося?» І чую у відповідь: «Ви пам’ятаєте того чоловіка з Англії, якому ви обіцяли надіслатии коробки з взуттям?» І я тоді згадав цей момент.

Коли наступного разу я розмовляв з тим чоловіком по телефону, то на його питання, скільки коробок ми уже зібрали, відповів: «Ми над цим працюємо, зателефонуй мені наступного тижня». І я справді почав працювати. Завіз порожню коробку в одну церкву, попросив пастора залишити її відкритою перед людьми, щоб у неї можна було зібрати будь-яку допомогу. Ми тоді назбирали 11 тисяч таких коробок і були просто приголомшені успіхом. Це не був якийсь євангелізаційний жест. Наше завдання було просто роздати коробки із подарунками для дітей війни. Ми продовжували це робити три роки. Пізніше той чоловік з Англії сказав, що більше він цим не займатиметься. Але ми з нашими працівниками почали міркувати: якщо усмішка дитини – результат нашої діяльності, то ми можемо працювати з місцевими церквами і дарувати не тільки усмішку дітям, але і Добру новину. І ми вирішили продовжити місію ще на рік. З того часу минуло уже 20 років і ми відправили 120 млн коробок. Бог повів і благословив цей проект. 

 - Як часто Ви організовуєте такі фестивалі і чи плануєте повернутися в Україну ще?

 - Так, ми маємо твердий намір повернутися до України ще раз. Ми отримали вже багато запрошень з різних українських міст. А цього року я сподіваюся провести загалом 8 таких заходів у світі. З України в неділю ми одразу ж прямуємо на Фарерські острови  - це невеликі острови між Шотландією, Норвегією і Ісландією. Схожий фестиваль проведемо у Бразилії і Японії. А також наступного місяця плануємо ще один у США.

-  Як Ви можете прокоментувати поточну ситуацію в Україні з позиції Біблії?

-  По-перше, Біблія каже, що усі ми – грішники. Кожен українець – грішник, як і кожен американець чи будь-хто інший у цьому світі. І саме наші гріхи віддаляють нас від Бога. Єдиний спосіб наблизитися до Бога – увірувати в Христа. Якщо кожен українець, незалежено від релігійного походження, повірить у Христа, Бог змінить і зцілить його серце. Найбільша надія сьогодні у тому, що Бог любить цей народ. В Україну завтра може прийти мир, але якщо люди відвертатимуться від Бога і шукатимуть задоволення у світі, вони загинуть. І тому найбільша потреба для України – повернутися до Христа. Я молюся, щоб багато людей увірували в Христа. Не у Франкліна Ґрема, а у Христа. Лише Він може спасти.

- Ви не вперше в Україні. І були також і в інших країнах і містах. Де найлегше Вам проводити такі фестивалі?

- У містах, де люди моляться. Ви не можете просто так приїхати в місто і провести такий фестиваль без молитов церков.

- Чи є країни, де ще жодного разу не було Фестивалю надії? І який з тих, що ви уже проводили, найбільше Вам запам’ятався?

- Є багато країн, де я не проповідував. Якщо Бог даватиме силу і підтримку, то сподіваюся відвідати і їх. Багато фестивалів припали мені до серця. Я пам’ятаю, як проповідував у штаті Орегон у студентському містечку. Те місто активно практикувало поганські релігії. І я пам’ятаю, як важко було там проповідувати, бо відчувався великий опір.

Пам’ятаю також, як одного разу проповідував в Анголі, в Африці. Коли я закінчив свою проповідь, вже було темно. Сцена була освітлена, але на трибунах я бачив лише перші ряди, хоча стадіон був переповнений. І коли я закликав людей до покаяння, я не міг побачити, чи є реакція. Але раптом я відчув хвилю пороху і повітря, яка вдарила мені в обличчя. І я зрозумів, що цей порох піднявся від сотень людей, які вибігали наперед для покаяння.

Бувало також, що у деяких країнах, куди ми тільки прибули, у нас забирали стадіон. Тоді я проповідував на території однієї з церков. Тоді все подвір’я церкви і навіть підвальні приміщення – усе було заповнене людьми. Деякі навіть вилазили на дерева.

Одне було спільне у всіх цих містах – церкви молилися! І це змінювало серця.

- Які виклики для молодого покоління Ви бачите сьогодні?

 - Виклики для молодих людей завжди ті самі. Які були перед моїм поколінням, такі ж стоять і перед сучасним.  Наші гріхи так само віддаляють нас від Бога. І єдина надія, яку ми маємо – це Ісус Христос! Боже Слово незмінне. Біблія була, є і буде Істиною. А кожне покоління мусить знати, що Бог їх любить, і що Христос помер за їхні гріхи. Мусимо розуміти, що Він повернеться знову, і ми повинні бути готовими.

Прес-служба Міжнародного фестивалю надії

 

Додати коментар


Захисний код
 Оновити