Полікарп Циганюк

На початку лютого мені довелось відвідати одну із Церков Маріуполя «Віфанія». Пастор Семенов Василь Іванович запросив для проведення молодіжної конференції. Ще коли тільки вирішувались деталі моєї поїздки я відчував деякий страх перед цією мандрівкою. Я не знав як будуть реагувати в церкві  на українську мову, чи не приймуть мене як одного з тих «бандерівців», та ще й до того на маріупольському напрямку знов було не спокійно.

 Дорога була довгою (26год), мав час і помолитись, і налаштувавшись на Боже керівництво в моєму перебуванні в Маріуполі. Коли потяг був в Дніпропетровську, зателефонував пастор Василь і стривожив мене, щоб я моливсь і готувавсь, бо, як він висловився, «дуже шумлять»,  маючи на увазі обстріли біля міста. Це був гарний спосіб вмотивувати до молитви, думаю, розумієте мене. Прибувши в Маріуполь, я не чув пострілів і того шуму, може через те, що був тільки світанок.

 Сім’я пастора виявилась дуже гостиною, з перших хвилин мені стало так комфортно, ніби я в своїх рідних. І справді, я побачив і відчув братню любов Василя Івановича. Коли ми приїхали на ранкове зібрання, я побачив, що такий же дух прийняття і в Церкві. Церква велика, біля 540 членів, була гостиною, навіть чуючи моє «Вітаю» і «Слава Богу». Мені зовсім стало легко, коли одну з загальних пісень церква заспівала  українською мовою. В залі було більше старших людей, але була і молодь, і молоді сім ї. Я діливсь Словом про ціль життя.

Після зібрання мав багато гарних розмов з братами і сестрами. Мене вразив їхній спокій і радість, справжня християнська радість. Вночі вони чули постріли, а тут зовсім спокійні, і серед цього вони живуть і служать Богові.

На вечірнє зібрання зібралось багато молоді,  храм був повний, чоловік 450. Служіння проходило більше 3 год. Молодь гаряче прослала Бога. Тема зібрання була «Справжня посвята», і заклики до посвяти і вірності звучали від молодих служителів.  Мені до сліз було приємно дивитись на цих молодих людей, що вони не роз’їхались з міста за час АТО, а служили і приводили до спасаючої віри інших. Слава Богу за їхню вірність і посвяту.

 Після вечірнього зібрання я зрозумів, як це чути постріли. Щоб описати звуки, що чув, прикладом може бути,  ніби ви живете біля вузлової станції потягів і чуєте, як з’єднують вагони. До пізньої ночі, навіть засинаючи, я чув цей «шум».

Висновок, який я зробив:  мені і нашим церквам потрібно більше дякувати, що наші діти не чують цього ШУМУ, більше молитись за мир на сході. Ми вже ніби звиклись з думкою, що в Україні третій рік війна, потрібно молитись за пасторів і служителів,  які служать на лінії розмежування, за тих, хто проводять зібрання в сірій зоні. Господи! Благослови цих братів і сестер.

 В пасторові  Маріупольської церкви я побачив абсолютний спокій і мир, він для мене здався ніби скеля, надійний і непохитний, таким він є і для місцевої громади,  благослови його дім, Господи.

Друзі, якщо у вас буде можливість поїхати і служити там на сході, їдьте не вагаючись, то буде благословення і для вас, і для них. Два дні перебування там справили на мене неабиякий вплив. Це отвережує і мотивує, дякую Богу за цю поїздку.

Полікарп Циганюк

 

Додати коментар


Захисний код
 Оновити