Onischenko Ivan 2Протестантизм у вигляді сучасних вільних євангельських церквей з’явився в Російській імперії у другій половині XIX століття і являв собою унікальне, самобутнє народне явище в релігійному житті тогочасного суспільства. Багато православних дослідників, а також істориків-атеїстів, довгий час намагались переконати громадську думку, що баптизм, штундизм і інші пізньопротестантські групи привнесені із-за кордону і є не що інше, як наслідок німецького впливу. Але ця ідеологізована точка зору не знаходить підтвердження в історичних фактах.

Пробудження в Україні почалось в середині XIX століття майже одночасно й незалежно одне від одного в кількох різних регіонах. Одна з самих ранніх євангельських груп виникла в селі Основа Одеського повіту Херсонської губернії. Тут євангельсько-баптистський рух почався у вигляді штундизму.

Одним із перших українських штундистів вважають селянина Івана Онищенко. За його власним свідоцтвом, довгі роки Іван присвятив релігійним пошукам: «Я був раніше, як свиня, гірше навіть худоби, тому що худоба робить те, що їй належить; я поганий був. Одного разу я молився, молився на полі, я плакав, я кричав: «Господи, напоуми мене, виправ мене!» Не знаю хто - я цього не бачив - начебто зняв з мене одежу, і зробилось мені так легко, і став я вільний і пізнав Бога». Скоро після цієї події Онищенко, працюючи сезонно у німців-колоністів, зійшовся з штундистами-новопієтистами. Так називали рух пробудження серед лютеран і менонитів, які, окрім офіційних богослужінь, мали особливу молитовну зустріч на одну годину(від нім. Stunde - «година»). Дехто з дослідників вважає, що Онищенко прийняв водне хрещення в 1852 році.

Повернувшись до рідного села Основа, Онищенко не став широко проповідувати свої нові погляди, але поділився ними зі своїм сусідом Михайлом Ратушним (1830-1915), якого навчав грамоті. В 1860 році Ратушний також пережив навернення, але, на відміну від Онищенко, став проповідувати всім, хто бажав слухати, необхідність другого народження згори. За кілька років, в 1865 році в селі Основа вже була громада віруючих чисельністю майже 20 чоловік, а в 1870 році вона мала вже 219 членів. Її керівником став Ратушний. Члени цієї громади не залишали православну церкву, але за прикладом німецької штунди збирались на додаткові зібрання, які проводили, читаючи Новий Завіт, молячись і виспівуючи духовні пісні зі збірника «Приношення православним християнам» з баптистськими и дарбистськими піснями. Збірник вийшов з друку в Санкт-Петербурзі наприкінці 60-х років 19 ст. через недогляд царської цензури і був дуже до вподоби протестантам Російської імперії.

Реформатський пастор із сусідньої колонії Рорбах Карл Бонекемпер, з яким українські штундисти підтримували зв’язки, також не радив їм залишати православ’я. Але православні священики, почавши фізичні розправи, змусили штундистів піти на розрив з православ’ям і, кінець кінцем, сприяли перетворенню баптизму в самостійний релігійний рух.

Незалежно від села Основа аналогічні процеси відбувалися в селах Карловка та Любомирка Єлісаветградського (Єлісаветград – зараз Кіровоград) повіту тої ж Херсонської губернії. Там з 1862 по 1866 роки пережили пробудження кілька сезонних робітників-колоністів Старого Данцига, який знаходився поруч з Карловкою. До їх числа належав Єфим Цимбал. Він та його однодумці заснували громаду українських штундистів, але, на відміну від штундистів села Основи, вони відразу відмежувались від православ’я. Саме тут сталося перше документально зафіксоване хрещення по вірі, яке мало історичне продовження і спадкоємність, хоча окремі поодинокі хрещення мали місце і раніше.

11 червня 1869 року Єфим Цимбал був присутнім на святі водного хрещення, яке проводив пастор з Хортиці Абрам Унгерн для німецьких баптистів. Єфим наполіг, щоб його також охрестили. Унгерн відмовлявся, оскільки німці-колоністи, вже багато десятиліть мешкаючи в Росії і будучи вельми законослухняними, пуктуально дотримувались угоди з царським урядом і ніколи не розповсюджували свою віру серед православних. Та Цимбал рішуче наполягав, кажучи: «Якщо ви не згодитесь, будете відповідати перед Богом, а мені Бог покаже іншого». Унгерн здався і здійснив водне хрещення, поклавши тим самим початок українському баптизму. Саме з хрещення Єфима Цимбала почався його стійкий та безперервний розвиток.

Повернувшись до Карловки, Є. Цимбал хрестив своїх друзів, і всього через рік, в липні 1870 року в Карловці і сусідній Любомирці вже нараховувалось 70 хрещених віруючих-баптистів, яких там називали штундистами. Один із найбільш відомих баптистів, які прийняли хрещення від Є. Цимбала, - мешканець Любомирки Іван Рябошапка (1831-1900) став відомим місіонером. В 1871 році Рябошапка хрестив Михайла Ратушного, учня Онищенко.

Третій незалежний осередок євангельського руху в Херсонській губернії в цей же час знаходився на хуторі Миколаївському Анан’євського повіту. Тут навернення почались серед польського дрібного дворянства в католицькому, а не православному середовищі. По свідоцтву Г. Балабана, пробудження на хуторі трапилось навіть раніше, ніж в селі Основа - в 1856 році. А ще через 25 років в Херсонській губернії влада зафіксувала вже 3363 так званих штундиста. Сюди входили, як ті, хто не приймав хрещення по вірі, саме власно штундисти, так і хрещені по вірі баптисти, яких в народі також називали штундистами.

Євангельський рух розповсюдився також в інших місцях. В Київській губернії він почався в 1868-1869 роках в селах Плоске і Чаплинка Таращанського повіту. Саме в Таращанському повіті зафіксовано перші жорстокі переслідування штундистів, а Яків Білий і Йосип Тишкевич стали першими мучениками за віру, загинувши в тюрмі. В 1875 році євангельський рух спалахнув у Єкатеринославській губернії, а також широко розповсюдився на півдні лівобережної України, в Таврійській губернії. Тут, завдяки діяльності книгоноші Якова Делякова, ще раніше, в 1867 році серед молокан склалась громада євангельських християн - захаровців, яка йменувалась так по імені керівників - братів Харитона та Зіновія Захарових. Їх віровчення, дуже близьке до баптистського, відрізнялось від нього тим, що захарівці дозволяли хрещення дітей віруючих батьків.

В 1880 році, коли обер-прокурором Сінода став Костянтин Побєдоносцев (1827-1907), для руського баптизму, штундизму і петербурзького євангельського християнства почались дуже важкі часи узаконених гонінь. За новим законом 1883 року, для виних у «розповсюдженні своїх помилок між православними» передбачалось карне переслідування. Перш за все з країни вислали барона М. Корфа, генерала В. Пашкова та інших віруючих аристократів, а також українських штундистів. Багатьох із них заслали в Закавказзя, в глухе татаро-армянське село Гірюси. Василя Павлова в 1891 році заслали в Оренбурзький край, де він втратив упродовж одного року жінку і чотирьох дітей. Суди, самосуди фанатичних односельчан та гоніння зблизили групи євангельського руху, які мали різні найменування (штундисти, баптисти, євангельські християни, петербурзькі віруючі-пашковці та інші), але були дуже схожі за догматикою й богослужебною практикою. Тому скоро вони стали об'єднуватись в союзи і проводити спільні конференції – з’їзди.

Одна з перших таких зустрічей пройшла в 1879 році на Закавказзі, потім в травні 1882 року за допомогою братських менонитів пройшла конференція в колонії Рюкенау, а в квітні 1884 року в Санкт-Петербурзі по ініціативі В. Пашкова зібрався перший об’єднуючий з’їзд представників різних євангельських груп. На нього з’їхалося близько 100 делегатів з усієї Росії, але він так і не завершив свою роботу: всіх його учасників заарештували і вислали із Санкт-Петербурга. В кінці квітня 1884 року в селі Ново-Василівка Олексадрівської губернії (нині Запорізька область) відбувся перший самостійний з’їзд руських баптистів. В 1898 році по ініціативі відомого діяча петербурзьких віруючих – євагельських християн - І.С. Проханова (1869-1935) за кордоном став видаватися журнал «Бесіда». Незважаючи на жорстокі гоніння, активно розвивалась місіонерська робота. Євангельських рух в цей період досяг значних успіхів.

В 1894 році стараннями Побєдоносцева був виданий так званий «всенищівний закон» про штундистів та баптистів, в якому вони визнавались «особливо небезпечними і шкідливими», а будь-які їхні спроби провести богослужіння жорстоко карались. Само поняття «руський баптизм» законом категорично не приймалось, а всіх послідовників руського протестантизму називали злобною кличкою «штунда». З цього часу почалась нова хвиля репресій з застосуванням знущань і тортур більш жорстоких, ніж в часи середньовікової інквізиції: затиснувши руки в лещата, християнам припікали тіло цигарками, їх сікли різками до смерті, у віруючих батьків відбирали дітей і відправляли їх в монастирі, тощо. Відомо також багато інших прикладів нечуваної жорстокості. Про факти фізичних тортур, що їх здійснювали в присутності віце-губернатора, православного священика і місіонера, розповідає В. Бонч-Бруєвич у своєму нарисі «Серед сектантів». Англійська письменниця Хесба Стреттон і руський письменник С. Степняк-Кравчинський в 1894 році видали на Заході роман «Highway of Sorrow» (в руському варіанті його видали під назвою «Штундист Павел Руденко»), де на основі реальних фактів описувались жахи релігійних гонінь на протестантів в Росії.

Гоніння різної сили продовжувались до 1905 року, доки не з’явився закон про віротерпимість, який, не відміняючи панівного положення православної церкви, допускав богослужіння інославних віросповідань. В той же час закон передбачував кримінальне покарання за «замах на православ’я»: будь-який перехід православного прихожанина в баптизм жорстоко карався на підставі закону. Та все ж період з 1905 по 1911 роки став часом відносної свободи віросповідання і легалізації євангельських громад, багато з яких були, нарешті, зареєстровані відповідно до закону. Почали видаватися численні журнали і газети.

З 1911 року настала нова смуга гонінь, стали проводитись антисектантські місіонерські з’їзди,газети почали друкувати наговірні статті, звинувачуючи сектантів в пособництві Германії і зраді Вітчизни. З початком Першої світової війни на віруючих знову звалилося лихо у вигляді заслання та фізичних гонінь «за зв’язок з войовничим германізмом».

 

Додати коментар


Захисний код
 Оновити