asweЯк з'ясувалося через події минулого року, українське суспільство дуже розрізнене, а окремі спільноти живуть наче в паралельних світах. Таке неоднорідне суспільство донедавна не мало спільної ідеї. Але, схоже, сусіди нам її подарували, які бажання ідентифікувати себе українцями.Також ні для кого вже не секрет, що події в Україні, які стрімко розвиваються, стали лакмусовим папірцем для переконань і поглядів не тільки братів-слов'ян, а й багатьох євангельських християн. Вони порушили актуальні питання сучасності.

Звичайно, те, що відбувається тут, ще в повному розпалі. Потрібен час, аби осмислити та розібратися з тим, що відбулося і відбувається, але певні процеси і явища можна аналізувати вже сьогодні.

Стало зрозуміло, що ми маємо різні, часто протилежні погляди не тільки на події в країні, а й на роль Церкви у суспільстві. Подібної поляризації поглядів, такої нетерпимості до протилежної думки ще не було. Апостол Павло писав: «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечис­ тість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19-21).

Виходячи з останніх подій, які відбуваються в слов'янському світі, можна сміливо стверджувати, що ті, які мають вигляд благочестя, з піною на губах захищають свої політичні погляди в Iнтернеті або з автоматом у руках свій незаконний бізнес на Донбасі, навіть якщо вони не п'ють, не курять і не лаються, а вміло оперують текстами зі Святого Письма, Царства Божого не вспадкують!

Це ті, хто чує лише себе і свою думку вважає єдино правильною, нав'язуючи її оточенню. При цьому вони рясно цитують біблійні місця. Дискутувати з такими людьми марно, та навіть шкідливо. Це питання безпеки нашого душевного та духовного здоров'я.

У перебігу якихось кількох місяців з'ясувалося, що ми більше віримо державній пропаганді, ніж своїм братам і сестрам. Звичайно, всі можуть помилятися і хибно оцінювати ситуацію, але не слід впадати в крайнощі та сліпо вірити офіційному «відомству правди». У кожного з нас є друзі, близькі, родичі, яких ми добре знаємо, і інформаційним повідомленням котрих можемо цілком довіряти, адже вони є очевидцями.

Гостро постало питання, як навчити людей протистояти маніпуляції та чужій пропаганді, допомогти їм зберігати здоровий баланс в осмисленні, в оцінках подій. Не просто затулити вуха й очі та, наче страус, занурити голову в пісок — потрібно розуміти, що в інформаційному суспільстві із задоволенням подумають замість нас. Тому нам слід вчитися відрізняти брехню від правди, розрізняти та зважувати інформацію і не піддаватися провокаційній істерії. Виявилося також, що ми не вміємо конструктивно обговорювати питання, які нас розділяють, не вміємо уважно слухати та чути один одного. Нам складно не переходити на особистості, не ображати та не навішувати ярликів один на одного. Дуже важко долати спокусу звинуватити брата-інакодумця у неправильному розумінні Писання, у відході від Божої істини.

Нам здається, що лише ми чітко бачимо всю картину того, що відбувається. Тому ніхто не може нічого додати, лишень ми маємо право критикувати, викривати, нав'язувати іншим свої мудрі поради. Непросто Духові Святому працювати з таким непіддатливим матеріалом, як наші самовпевнені та самозакохані серця і зашорені уми. Кажуть, мудрість приходить із роками, але іноді приходять лишень роки. Процес становлення українського суспільства та розвитку християнської самосвідомості рухається дуже повільно.

Богослов Томас Райт пише: «Нове життя Духа, дароване християнам уже в сьогоденні, не зводиться до того, щоб насолоджуватися духовним комфортом у схованці приватної та приємної духовності, але це швидше безперервна боротьба в молитовних глибинах про те, щоб надати нашому світові мудрого і цілющого Божого порядку, і тим самим втілити перемогу хреста та задум кінцевого викуплення». У Бога є покликані святі люди, які свідомо живуть відповідно до того, як Бог задумав цей світ. Вони є носіями Божого задуму та втілюють його в молитву, яка творить і змінює цей світ.

Таке розуміння призначення Церкви вимагає нашого активного залучення в життя людей нашого оточення щирої зацікавленості в їхніх потребах і проблемах, донесення їм надії, розділивши з ними їхній біль та труднощі. Молитва, яка збудовує, вимагає колосальної напруги внутрішніх сил, наполегливої праці, суворої самодисципліни та великого серця. Але саме така осмислена, цілеспрямована молитва згідно з волею Бога, зрушує гори, народи, знищує уряди та стверджує Боже Царство на землі. Очевидно, варто краще використовувати той час, який ми витрачаємо, переконуючи один одного у своїй непохитній правоті, на спільну постійну молитву про панування Божої волі довкола нас.

Ситуація на південному сході України показує лаодикійський стан євангельської церкви та є величезним викликом для різних її течій. Життя Церкви ґрунтується на протилежних масовій свідомості принципах, оскільки цій свідомості сьогодні притаманна здатність об'єднувати людей на основі ненависті (створення образу ворога). Блокуючи свідомість та вивільняючи негативні емоції, формуючи фобії (страхи), маніпулюючи масами, замінюючи поняття та категорії на ярлики та стереотипи, ЗМІ розв'язали інформаційну війну. Вони формують поняття «свій-чужий». Тому сьогодні нам особливо необхідні просвітницька та навчальна діяльність, виховання критичного мислення, прагнення до об'єктивності, здатність зрозуміти протилежні позиції... Як ніколи раніше, актуальним стає виховання особистості, здатної на самостійний та усвідомлений вибір, людини, яка володіє сформованим, здоровим світоглядом, міцною духовно-моральною позицією.

Метою християнських медіаресурсів повинна стати ідея духовного відродження та власне становлення українського суспільства, яке за роки незалежності інституційно так і не викристалізувалося із «совка». Перші християни і дисиденти вміли протистояти злочинам та беззаконню і «сидіти» за краще майбутнє, але не знали, як його облаштувати. Але, попри всі негаразди, багато людей різних національностей вірять у щасливе майбутнє єдиної України та докладають зусиль, щоб воно відбулося.


Ми щасливі та славимо Бога, що Він дозволив нам жити на цій чудовій землі! Однак при цьому нам не можна бути настільки
й такими українцями, щоб не любити чи ненавидіти росіян. Не можна бути настільки росіянином, щоб ненавидіти українців. Потрібно розуміти, що йде штучне розділення суспільства за стародавнім принципом: «Розділяй та володарюй». Ті, хто сьо-
годні хочуть панувати, не зацікавлені в об'єднанні людей. У цій ситуації церкви потребують духовного просвітлення та зваженої позиції щодо різних політичних думок своїх віруючих.

Як налагодити стосунки між людьми в країні, коли вони мають часом діаметрально протилежні Зростання технократизму, бездуховності, нестабільності життя, руйнування моральних орієнтирів, базових цінностей — це реальна гуманістична криза, яка особливо негативно впливає на найбільш вразливу частину суспільства — молодь погляди на одне і те ж саме явище? У цьому випадку любов повинна бути вищою від справедливості. Адже справедливість не зцілює — кожен думає про власну правоту.

Християни володіють тим, що здатне об'єднати всіх. Потрібно лишень визнати, що, незалежно від розуміння політичних та інших питань, всі ми — брати та сестри у Христі. Тому нам слід об'єднати свої медіаресурси для тотального пропагування
християнських цінностей. Бо тільки Господь може нас врятувати від божевілля і вседозволеності світу, що довкола нас. Коли я донедавна ще працював у Донецькому християнському університеті, мої діти не раз, почувши постріли, запитували: «Тату, це салют чи війна?» Шестирічний Іванко висловив своє бачення: «Тату, їдьмо додому в Одесу. Влітку там буде спокійно, а тут будуть воювати до зими». Коли військові дії в цьому регіоні вплинули і на ситуацію в ДХУ, навчання студентів довелося «заморозити» до нормалізації ситуації. Після нашого від'їзду прийшли озброєні ополченці та зачитали наказ: «У зв'язку з військовим становищем ДХУ переходить у розпорядження військових підрозділів Донецької народної республіки разом з усім майном, технікою й іншим, а тим, хто не підкориться, загрожує військово-польовий суд». Потім на дахах будівель встановили зенітні установки. Після цього і решта керівництва університету виїхала. На початку вересня озброєні бойовики все ще розміщувалися в приміщеннях ДХУ. Ворота були забарикадовані бетонними плитами, навколо — блокпости, на території перебували полонені, було багато техніки й озброєння. Слід зазначити, що багато молодих озброєних людей дуже збуджені. Деякі перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Вони здатні зрозуміти та визнати тільки одну точку зору в будь-якому питанні. На заперечення або «неправильну» відповідь стріляють впритул і не завжди гумовими кулями.

Загострення соціально-політичних проблем, характерне для нашого часу, виникло через низький рівень духовної культури значної частини населення, в тому числі й так званої еліти. Зростання технократизму, бездуховності, нестабільності життя, руйнування моральних орієнтирів, базових цінностей — це реальна гуманістична криза, яка особливо негативно впливає на найбільш вразливу частину суспільства — молодь.

Про це свідчать факти: високий рівень вживання дітьми алкогольних напоїв, тютюнових виробів та наркотиків; криза моральних цінностей серед підлітків та молоді очевидна. При цьому помітний критично низький рівень моральності, зростаюча кількість абортів, дитячої злочинності, вкрай гостра проблема дитячої та підліткової проституції тощо. Християни — «не від світу цього», але коли керуються плоттю, то багато чим ризикують...


Князь цього світу, диявол, не може володіти людьми, якщо вони не підкоряться його владі. Ті, хто віддаляється від правди, наражає себе на серйозну небезпеку; вони відокремлюють себе від Бога, і тоді негайно з'являється наш ворог, який завжди готовий губити душі. І він починає свою роботу, зваблюючи їх. На війні як на війні. Якщо ми не воюємо, то і поранень не отримуємо. Легко критикувати, судити та радити іншим, як слід чинити. Але існує можливість залишити двері відчиненими для диявола, навіть якщо ми зовсім не хочемо цього. Павло писав свої послання про духовну боротьбу не грішникам, а наповненим Духом Святим віруючим церкви в Ефесі. А те, що стосувалося християн в Ефесі, застосовне до християн і в наш час, де б ми не жили.

Ворог душі людської може отримати в нас місце через суєту, духовну пасивність, непослух Богові, угодовства, байдужу совість, сріблолюбство та ін. Писання каже, що князь цього світу панує в повітрі. Хоча наш світогляд і переконання формуються в матеріальному світі, одна частина людства живе в Бозі, інша, «мертва провинами й гріхами», живе
«за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі..., чинить волю тіла й думок» (Еф. 2:1-2).


Як захистити себе від впливу темряви? Тільки перебуванням у Слові Божому! Потрібно роздумувати над Словом, звіряти свої думки зі Словом. Тільки Слово Боже є потужною противагою сатанинській брехні. Наш захист не в людях і зброї — тільки Бог може нас захистити. Нам потрібна постійна молитва про визволення від брехні, про Боже світло в наших серцях, про освітлення розуму Божественним Світлом і про ходіння в істині. Сказано в Писанні: «Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дия­ волові, то й утече він від вас. Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас» (Як. 4:7-8).


Нам сьогодні в Україні потрібне Боже втручання і вплив, адже наша країна, як ніколи, збаламучена пристрастями, що дійшли до психопатологічного стану, і фантазіями, які зовсім відмовилися від свідомої реальності. Безсумнівно, що в такому стані суспільства нам необхідно посилення сміливої християнської проповіді. Декларації відомих християнських політиків про те, що Україна не встане з колін, якщо не схилиться на коліна перед Богом, все ще залишаються актуальними. Християнська проповідь може змусити слухати себе навіть людину, розпалену пристрастю. Не підтримуючи жодних особистих корисливих прагнень, ні особистостей, ні класів, не заперечуючи жодних розумних поліпшень, вимагаючи справедливості та людинолюбства, і водночас нагадуючи владі її обов'язок бути владою, вказуючи громадянам на необхідність дисципліни, необхідної їхній свободі, християнська проповідь — єдине, Християнська проповідь — єдине, що в такі буремні часи може здійматися над усякими амбітними прагненнями і при цьому знаходити відгук у душах людей різного світогляду що в такі буремні часи може здійматися над усякими амбітними прагненнями і при цьому знаходити від-гук у душах людей різного світогляду... Ось справжня роль християнської проповіді в цей бентежний час. Якби християнська проповідь твердо стала на біблійний ґрунт, вона допомогла б нашому народу вийти з цього бентежного стану. Але для цього потрібно, щоб християни не боялися твердо протиставляти свою правду тим сплутаним фантазіям, які у нас видаються за нібито наукові системи суспільного та політичного ладу. На жаль, гарне знання і дослідження Слова Божого досить ослабло не тільки серед мирян, але й серед духовенства. Замість глибокого, безпосереднього вивчення Біблії, Євангелія та документальної частини церковної історії у нас, здебільшого, знають лише їх поганенькі компіляції, а вчені-богослови витрачають десятки років життя і праці не на те, щоб вникнути в самий дух великих повчань священних книг, а на схоластичне вивчення досліджень будь-якого найменшого варіанту або букви священних сказань, на богословське філософствування. Це послаблює силу християнської проповіді та її здатність давати людям уроки суспільного існування.

Життя людини згідно зі Святим Письмом не полягає в тому, щоб, склавши руки, чекати вічного життя, але в тому, щоб, наслідуючи Бога, виконати своє покликання. А покликання людини – «ді-яти любов'ю», тобто активно та конкретно любити.
Отже, сенс життя людини: «Люби Господа Бога... і свого ближнього, як самого себе» (Мт. 22:37-39). Іноді легко любити всіх людей загалом і особливо тих, хто далеко, наприклад, жителів Африки. Але ближній — це насамперед той, хто близько: твоя сім'я, твої сусіди, твій народ.

Любов не абстрактна, вона конкретна. Любов — це служіння. «Бо від Бога любов, і кожен, хто лю­бить, родився від Бога та відає Бога! Хто не лю­бить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!» (1Ів. 4:7,8). Відсутність патріотизму є сьогодні однією з найсерйозніших проблем українців як суспільства та джерелом безлічі інших проблем, які переживає наш народ. Брак здорового патріотизму — це також проблема, притаманна сучасним українським євангельським християнам. Якщо ситуація не зміниться, християни не зможуть виконати ту місію, яку Господь призначив їм виконати у своєму краю. Без явної та дієвої любові до своєї країни християни не зможуть впливати, змінювати, бути сіллю та світлом, адже це і є та платформа, на якій стоїть наша місія на землі як Церкви Христової.

Петро Павлюк, пастор,
доктор теологічних наук

ЄВАНГЕЛЬСЬКА НИВА | № 4 - 2014

 

Додати коментар


Захисний код
 Оновити