Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте,

ще й говорите: Чим ми Тебе обманили?

Десятиною та приносами! (Малахії 3:8)

(Аналіз основних підстав матеріального служіння християн)

1. Пожертвування Богові.

walletДивлячись на історію людства, й зокрема на розвиток релігійної думки, можна зауважити, що ще задовго до часу написання Біблії серед багатьох народів того світу, було широко розвинуто жертвоприношення, десятина чи просто добровільна жертва богам. Важко сказати коли саме почалася ця традиція, але навіть сьогодні дане питання - насущне й таке, що знаходить своїх прихильників і опонентів, "за" і "проти". Але, яке ставлення до десятини й пожертвувань повинно бути в християн? Чи дане питання має стосується тільки матеріальної частини, чи тут є яке духовне застосування? Перед тим, як дати відповідь на це, давайте подивимось в Біблію, щоб побачити як народилась і розвинулась дана ідея. Я не думаю, що сьогодні, ми легко можемо застосувати до пожертвувань і десятини древню римську формулу: do ut des (Я даю, щоб дав ти). Але я глибоко переконаний, що те, що і як ми даємо є відповіддю на те, що і як ми отримали від Бога.

2. Питання пожертвувань і десятини в світлі Старого Заповіту.

 Визначення. Десятина в перекладі з гебрайського й грецького означає десята частина. Дати, або прийняти десяту частину від чогось.

 Походження. Достовірно невідомо коли й чому було прийняте поняття десятини. Однин із можливих варіантів лежить в стародавньому способі обрахунку десятками. Навіть і сьогодні, таким чином – досить легко лічити. З іншого боку, і це лише альтернативний погляд, 10 вважається одним із сакраментальних, таємничих чисел, подібно як 3 і 7.

а) Патріархальна десятина.

Коли ми звернемося до Писання, то вже на його перших сторінках зустрічаємо людей, що приносили матеріальні речі Богові. Щонайменше шестеро людей, по відношення до яких ми можемо зробити конкретні висновки. Це Каїн, Авель, Ной, Авраам, Ісак і Яків. Не можна сказати, що вони мали чітко сформульоване розуміння щодо десятини але, однозначно, вони виявляли певним чином те, в що і як вони вірили. Іншими словами, вони могли чітко виразити свою віру. Їхній досвід показує нам дві різні точки зору на питання приношення, пожертвування, два різні типи віри. Перший - віра праведника: Авеля, Ноя, Авраама, Ісака, Якова. Вони приносили найкраще і, що не менш важливо - потрібне, саме те, що вимагав від них Бог. Другою - була віра нечестивого Каїна. Якщо про Авеля сказано, що він приніс з перворідних з отари (Бут.4:4), то про його брата не говориться, що його приношення були первоплоди. Так виглядає, що той спосіб, в який це було зроблено Каїном був його власний винахід. Самолюбивий Каїн приніс жертву для себе, в егоїзмі, на вівтар, що сам і створив. Більше того, зробив це в дусі ненависті до свого ж брата Авеля.

Те, в який спосіб були здійсненні ці приношення, може бути хорошою ілюстрацією різниці між вільним, невимушеним, радісним приношенням і законницьким, приношенням черствого серця. Жертвування праведника і жертвування грішника.

Наступним, що варте нашої уваги, буде десятина Аврама Мелхиседекові, Бут. 14:18-20. Цей приклад вважається одним із найбільш ранніх описів принесення десятини. Фактично, десятина не була чимось новим для Аврама. Практика сплати десятини була широко розповсюджена серед багатьох племен і народів того часу. У Вавилоні, наприклад, широко застосовували десятину. Це було те, що давали люди священикам для богів і що слугувало підтримкою їхнього служіння.

Але у випадку з Аврамом це не було лише данина традиції але глибоке розуміння повної залежності від Бога. Його перемога не була виключно його, а перш за все Божою. І це не є лише прикладом хорошого релігійного поводження але чогось набагато більшого. Ще задовго до закону було встановлено основні принципи десятини чи приношення:

  1.  Це Бог, хто робить нас спроможними жертвувати. Все, що ми маємо походить Згори.
  2.  Давати необхідно із щирим серцем.
  3. Це жодним чином не може наблизити людину до Бога.

Пізніше Закон, офіційно затвердив дані принципи.

б) Десятина у Законі Мойсея.

Коли дивитись до інших книг П'ятикнижжя, нашу увагу неминуче приверне конкретний закон, щодо питань десятини. Коротке але вичерпне твердження зустрічаємо в книзі Левит 27:30-34. Що ми повинні взяти з даного місця?

  1. Десятина повинна була приноситись із всього, що давала земля.
  2. Приплід домашніх тварин також повинен оцінюватись десятиною. Причому погане повинно бути замінене добрим.
  3. Можна замінити, викупити конкретний вид десятини за повну вартість, доплативши окрім того ще п'яту частину її вартості.

 Перша десятина або десятина для Господа.

Це була та десятина, котра давалась Господу й була призначена для використання Левитами, Числа 18:21-24. Її ще називали десятиною Левія. Слід наголосити на тому, що саме з неї вже Левити повинні були принести десятину але від себе, як Господнє приношення, священикові Ааронові. Таким чином десятина була обов'язковою до сплати всіма в Ізраїлі.

Другий вид десятини – святкова десятина.

Про неї ми читаємо в Повторенні Закону 14:22-27. Це була десятина, котра приносилась в особливі дні. Тричі на рік кожен чоловік зобов'язаний був прийти в храм, для особливого поклоніння Богові. Це були особливі свята, про які ми читаємо в книзі Вихід 23:14-17. Як правило, вся сім'я мала нагоду святкувати разом. Для покриття всіх цих витрат і була призначена святкова десятина.

Третьою була десятина для бідних.

Один раз в три роки десятина з врожаю повинна була бути залишеною вдома, з метою щоб той хто потребував, міг отримати необхідне, Повторення Закону 14:28-29. Знову перевага надавалась служителям Божим, а також подорожнім, сиротам і вдовам.

Поряд із десятиною Закон наголошував на пожертвуваннях. Одне із основних правил щодо цього знаходимо в 15 розділі Повторення Закону, 7-8, 10 вірші - нехай не жаліє серце твоє. Одного разу на це була чітка установа іншого - особисте рішення. Але так чи інакше, головною істиною пожертвувань і десятин було навчити Ізралітян вдячності Богові за все те, що Він дав їм.

3. Вчення Нового Заповіту щодо пожертвувань і десятини.

Десятина в Римському світі.

В часи Римської імперії Палестина перебувала під правлінням Римської імперії. Відповідно, релігія Риму значно відрізнялася від того, що практикували євреї. Але десятина й пожертвування були добре знайомі Римлянам і широко практикувались серед пануючого класу. Поряд з цим, в Палестині проживали Самаритяни, котрі, також, були наполовину язичники, однак, зберегли елементи юдейства в своїй релігії. Вони приймали Закон з його постановами сплати десятин. Але, звичайно, більшість населення Палестини складали юдеї котрі дотримувались всього того, що говорив Закон щодо сплати десятини.

Через Римську окупацію серед юдеїв панувала спрага до незалежності й не лише в питаннях політики, а й релігії. Тут варто відмітити наявність різних партій, три з яких набули особливого визнання. Садукеї об'єднували в своїх рядах знать і відрізнялися не особливо загостреним почуттям націоналізму як інші. Однак не лише це відрізняло їх але і лібералізм по відношенню до питань релігії. Однак вони надзвичайно ревно слідкували за дотриманням букви Закону Мойсея.

Іншими були Єсеї. Їх можна порівняти із монахами наших днів. Саме Єсеїв вважають одними із тих, хто слугував прикладом у зародженні монахівства. Бажаючи зберегти себе чистими, вони повністю відмежовувались від світу. Однак, найбільшої популярності і поширення мали фарисеї. Котрі, настільки були ревні в дотриманні Закону, що вимушені були запровадити до обов'язкового виконання і низку власних правил і постанов.

Фарисейський шлях сплати десятини.

Слово фарисей означає той, "хто відділений". З самого початку, вони бажали відділити себе від тих, хто не був перейнятий дотриманням Закону. Але, дотримуючись букви закону, вони втратили його дух. Слід відмітити, що вони були дуже ревні в особливому дотриманні сплати десятини. В ній вони навіть пішли далі ніж цього вимагав Закон. Закон нічого не говорив про виділення окремих культур для відрахування десятини, а це було саме те, що зробили фарисеї. Отже, для них взагалі не існувало такого питання чи варто сплачувати десятину. Однак зберігаючи видиму частину, зовнішню форму вони повністю втратили її духовний зміст.

Позиція Христа до десятини і приношень.

Жодного разу вороги Ісуса Христа не звинуватили Його за те, що Він порушив постанову про сплату десятини. Давайте розглянемо Його ставлення до неї. Для цього звернемо нашу увагу до Євангелії від Матвія 23:23. Саме це – те місце, в якому Господь підтримує сплату десятини. Він говорить, що фарисеї були надзвичайно точні й буквальні в виконанні навіть дрібниць Закону, але залишили основне: Суд, милосердя, віру. Суд - справедливість до іншого. Милосердя - милість, співчуття і ласку до вбогих і бідних. Віру - побожність у стосунках з Богом, довіру Йому. Віра в Бога тут означає, що ми повинні віддати Йому те, що належить лише Богові, в той час, як суд і милосердя – те чого чекає від нас ближній, незалежно від обставин нашого життя. В цьому і є дух Закону. Саме це необхідно було робити фарисеям. Але що далі? Чи в цій ситуації Господь відмінив практику десятини? Зовсім ні! Доказом було те, що Він сказав далі: це треба робити, і того не кидати. Важливо пам'ятати на чому наголосив Христос на початку даного розділу, Мт.23:3 - На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!

Саме це, можна назвати, позицією Ісуса Христа щодо сплати десятини.

Практика ранньої церкви.

Для більш повного й вичерпного розуміння питання приношень і сплати десятини в наш час, не можна залишити без уваги практику ранньої церкви та позицію апостолів. Досліджуючи це питання в Новому Заповіті ми не знаходимо конкретної вказівки, однак, чітко подані основні принципи щодо приношень і пожертвувань. Особливо слід відмітити, як змінилися погляди на ці речі вже в перші дні життя апостольської церкви – Дії 2:44-45. Я роблю висновок, що вони мали таке розуміння, щоб давати не лише десяту частину від прибутків але навіть більше: І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. Фактичний шлях приношення було змінено але основний принцип - давати від серця, залишився той самий.

Апостоли наголошували на важливості давання від щирого серця і не тому, що ви щось очікуєте отримати назад, а тому, що ви вже отримали від Бога все, що для вас необхідно. Це є саме Бог, Хто робить людей здатними й викликає в них бажання давати. Він дав нам спершу, щоб і ми могли давати - Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? 1Ів. 3:16-17. Дати від серця часто означає дати більше ніж десятину.

4. Висновок. Наша позиція сьогодні.

Змінилися часи але не основні принципи. Божі принципи, Його істини, які ми бачимо в десятині й приношеннях ніколи не міняються. Вони й сьогодні залишаються одним із найкращих шляхів, що можуть навчити людину як потрібно давати, чому це важливо робити і скільки необхідно жертвувати. Поряд з цим, це не є щось, що може наблизити нас до Бога але щось, через що ми можемо навчитись залежати від Нього.

Не достатньо просто дати. Потрібно робити це належним чином. Саме це було проблемою для Юдеїв, Мал.3:4 але це може стати і проблемою для нас 2 Кор. 9:7 Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!

Правильне давання є частиною правильного життя. Життя не є належним, коли давання хибне. Давання хибне, коли ми крадемо Божу частку для того, щоб використати на свої забаганки.

Використана і рекомендована література:

1. Dictionary of New Testament Theology Vol.3; Grand Rapids, Michigan, 1986.

2. P. Langer; A commentary on the Holy Scripture, Genesis; Fifth edition, Edinburgh.

3. Merrill F. Unger; New Unger's Bible Dictionary, Moody, 1988.

4. Краткий Библейский Словарь, GBV.

Володимир Костишин 

Пастор церкви "Благодать" Тернопіль

Social button for Joomla
 

Додати коментар


Захисний код
 Оновити